На мотив «Пісеньки про Арбат» Булата Окуджави
Ти течеш крізь роки книги фейсів бликання.
Ллється дописів ряд, як в струмку вода.
Ах, Фейсбук, мій Фейсбук, ти – моє покликання.
Ти – і радість моя, і моя біда.
Юзернейми твої люди невеликі є,
швидко скролять стрічки, справи їх женуть.
Ах, Фейсбук, мій Фейсбук, ти – моя релігія,
І контенти твої смугою пливуть.
Від кохання твого будь-хто не збережений,
хоч світ інших мереж кличе до себе̔.
Ах, Фейсбук, мій Фейсбук, – лиць людських мереживо,
в жодний час до кінця не сплести тебе.
© Лєка Веселка, травень 2026
P.S. На русском языке это стихотворение в предыдущем посте.