Влітку цього року прийняла участь в україномовній збірці віршів, прози та перекладів 44 авторів міжнародної літературної спільноти «Аrtelen» – книзі п’ятій та якось вчасно не поділилася цією приємною подією зі своїми читачами. 2025 рік добігає кінця, тож треба завершувати недовершене, щоб з радістю починати нове.
Все, що ви випромінюєте, формує вашу реальність, хочете ви того чи ні. І слова тут не є винятком. Слова – це виражені думки, але слова не можуть передати всієї її багатогранності, і часто її простий зміст. Їх виражений зміст мимоволі починає впливати на наші власні думки, а вони на слова, а вони знову на думки. Так і до замкнутого кола із відомої приказки недалеко:
«Посієш думку – пожнеш вчинок;
посієш вчинок – пожнеш звичку;
посієш звичку – пожнеш характер;
посієш характер – пожнеш долю».
Спробуйте видалити зі свого лексикону непотрібні, низьковібраційні слова та спостерігайте, як змінюється ваше життя.
Continue reading
В злагоді з собою жити–
з долею своєй дружити.
Схвалювати Божу волю,
бути в згоді з вітром в полі.
Continue reading
Мирний план, запропонований Трампом, це звісно зовсім не те, на що розраховували українці. А на що ми з вами розраховували? На те, що нам нададуть найсучаснішу зброю, з якою ми відвоюємо усі наші території до кордонів 1991 року, наприкінці спалимо мацкву, здамо військових злочинців до трибуналу в Гаазі та відсвяткуємо перемогу. Сподівалися, що за нас вступиться могутні держави – США та Великобританія, які надавали нам гарантії безпеки за Будапештським меморандумом, примусять своєю силою та авторитетом ерефію до справедливого миру, повернення заграбованих територій і виплати компенсацій та контрибуцій.
А що ми маємо? Три роки дев’ять місяців повномасштабної війни. Тисячі загиблих військових і мирних жителів України. Цілодобовий щоденний терор мирного населення – вий сирен, дрони, бомби та ракети, які летять над головами і падають, поступово знищуючи нашу інфрастуктуру, водночас руйнуючи жилі будинки і вбиваючи тамошніх мешканців. Кожен день наші воїни проливають кров, зазнають поранень і гинуть, відстоюючи крок за кроком клаптики української землі. Але ворог все одно просувається. І кінця краю цьому не видно.
Continue reading
Зазви̔чай полюбляють люди осінь,
опале листя в купі, тихий дощ…
Мені б у літо, в ліс янтарних со̔сон,
коли ще не потрібен макінтош.
Хоч непотрібно нарікати на погоду,
та не люблю я вогкість і туман.
Хай сонця промінь – вічний дар природи
ясніє крізь похмурість і дурман.
Continue reading
Чи то літо, чи то осінь,
щось не розумію я –
роздоріжжя, міжсезоння,
перехідний крок життя.
Лист жовтіє, червоніє,
але зеленить трава,
небо ясно так синіє,
сонце гріє ще жнива.
Continue reading
Христос воскрес!
А орки не воскреснуть!
Вони – абсцес!
Нехай навіки щезнуть!
© Лєка Веселка, квітень 2025
Один недавній випадок навів мене на роздуми про особистий простір індивіда. Що воно включає, чи можна його виміряти, як визначити його межі і наскільки воно необхідне людині, а, головне, навіщо?
У кожного є певні зобов’язання перед іншими – родинні, подружні, партнерські, дружні, професійні тощо. Але крім цих, нав’язаних вихованням і соціумом обов’язків, є ще й особисті права. Наприклад, тримати доглянутим своє фізичне тіло, втілювати свої ідеї та творчі задуми, накопичувати свої екзистенційні життєві цінності, реалізовувати свої мрії. Для своїх прав необхідна свобода від обов’язків, тобто таке місце та час, де зобов’язання перед іншими відсутні.
Таким місцем і часом є особистий простір людини, що включає особисті речі, персональне житло, куди стороннім вхід заборонено, недоторканний час, яким можна розпорядитися на свій розсуд, індивідуальне переживання емоцій та інформаційний простір.
На дверях кабінету психолога
висить оголошення,
а на обличчях його пацієнтів
непідробне приголомшення:
«Якщо задумав в голові тарганів цькувати,
то, як це не дивно, потрібно запам’ятати,
першими загинуть метелики в грудях та животі», –
виходить, що зовсім не там і зовсім не ті!
Continue reading
