На дверях кабінету психолога
висить оголошення,
а на обличчях його пацієнтів
непідробне приголомшення:
«Якщо задумав в голові тарганів цькувати,
то, як це не дивно, потрібно запам’ятати,
першими загинуть метелики в грудях та животі», –
виходить, що зовсім не там і зовсім не ті!
Continue reading
Кожен пише, як він чує,
серця ритм йому диктує!
Ось чому гово̔рять люди:
тексти не горять у грубі!
Continue reading
Поза часом,
поза віком
легкий шелест літер,
тихий шепіт фраз
тче вуаль простору.
Дзижчать прялки,
нитки слів сочаться
з куделів думок
і намотуються
на клубки оповідань.
© Лєка Веселка, липень 2024
Яке просторище молочне!
Як сяє світлом чистота!
Суцільне біле непорочне,
краса у ньому й простота.
Та візьме от художник пензлі
порушить чистість полотна,
думок своїх змалює френзлі*,
під фарбой зникне білизна.
Continue reading
Какое белое пространство!
Сияет светом чистота!
Сплошное белое убранство,
в нём красота и простота.
Но вот возьмёт художник кисти,
нарушит девственность холста
и нарисует свои мысли,
закрасив белизну листа.
Continue reading
Уривки пам’яті моєї
не скласти вже в одну газету,
та в пісні пам’яті моєї
нема ще повного сюжету.
Continue reading
Як пилок та нектар,
я слова підбираю,
в стільника̔х, що із рими,
в мед віршів обертаю.
Continue reading
Я – небо, мысли все мои
в том небе облаков слои
сознанье – солнце закрывают,
то их полно, то исчезают,
дождём эмоций в землю льются,
из бытия воды берутся.
Continue reading
Я – небо, а мої думки̔
у тому небі, як хмарки̔
свідомість – сонце закривають,
то повно їх, то вмах зникають,
дощем емоцій в землю ллются,
з води буття вони беруться.
Continue reading
Коли ніч надійде,
хто врятує мене
від її надто темних обіймів?
Як світанок зійде,
геть її прожене,
і поразку свою вона прийме.
© Лєка Веселка, вересень 2023