(монорим українською)
Життя – в рядках оповідань,
де серед безлічі вагань,
крізь шепіт пристрасних зізнань,
журботу марних сподівань
лавину безлічі бажань,
несамовитих намагань,
жадобу до грошей та знань –
любові променіє грань.
© Лєка Веселка, березень 2025
Переклад вірша Ник Эль Энн – Миколи Лобанова «Душа» з російської на українську мову:
Слова роздрібнила,
Любов – до задухи:
Душа – майже шило,
Повітря у вухах.
То світло в канаві,
Років змоклих порох…
Душа – наче шва́ркіт,
Душа – шурхіт й ворох.
Ми разом й за верстви.
Надій пісня спора,
Душа – наче хрестик
Натільний, прозорий.
Continue reading
Лисий трампа роздягає,
компромат, напевно, має.
Голий трамп тремтить від жаху,
що колись і десь дав маху.
Continue reading
На дверях кабінету психолога
висить оголошення,
а на обличчях його пацієнтів
непідробне приголомшення:
«Якщо задумав в голові тарганів цькувати,
то, як це не дивно, потрібно запам’ятати,
першими загинуть метелики в грудях та животі», –
виходить, що зовсім не там і зовсім не ті!
Continue reading
Я вже двічі писала про те, що міф про російськомовних придатний лише для путіноїдів. Російськомовні міста в Україні бомбили і обстрілювали, і досі бомбардують і обстрілюють, знищуючи населення і будинки, не тому, що захищають росіян, а тому, що владі Росії не потрібні ані люди, ані будівлі на території України. Їм потрібні лише природні ресурси української землі.
І ось, будь ласка, ще один претендент на наші ресурси!
Напрошується питання, а чи не зведуться всі домовленності між Трампом і пуйлом про мир до поділу наших земельних ресурсів? А також стає зрозуміло, чому нам не дали достатньо систем ППО для захисту наших людей і домівок, і зброї, щоб ми могли перемогти у цій війні, бо люди та домівки – це зайве, головне у цій справі – земля та її надра.
Continue reading
Кабы не было руzни
в городах и сёлах,
не было б тогда резни,
не молол бы Молох.
В небе б не летал «мопед»,
не взрывались КАБы,
обошлись бы без ракет,
кабы, кабы, кабы…
Continue reading
Вірш до попереднього допису «Біле та чорне».
Міцно обійми мене, моє Темне!
Загорни скоріше в свої обійми!
Іноді світитися так нестерпно!
Добре, що тебе ніхто не відійме!
Continue reading
Ніщо поступово перетворювалося на Щось – на якусь стуктуровану точку в однорідному просторі, відмінну від усього, що його оточувало і, водночас, вбирало це оточення. У якийсь момент точка виявила себе сферою з дивним забарвленням (треба вам сказати, що сфера мала таку особливість – вміти розглядати себе зсередини і зовні з усіх боків): з якого боку вона б на себе не дивилася – хоч зверху, хоч знизу, хоч праворуч, хоч ліворуч, бачила себе ця сфера наполовину білої, наполовину чорної. Причому всередині білої половинки виднілося щось чорненьке, а в середині чорної світилося щось біленьке.
Continue reading
