Жив собі Козак. Звичайнісіньким життям жив. Хазяйством займався. Діточок ростив. З ранку палив люльку та пив добру каву. Вдень працював. Увечері чарочку горілочки випивав, сальцем з цибулькою, смаженою ковбаскою та соленими огірочками закушував. Вночі з дружиною кохався та мирно відпочивав. Нікого не чіпав, нікому своїм життям не заважав.
Та якось прокинувся серед ночі майже на світанку від якогось грюкоту незвичного. Вибіг на двір, а там здоровенний орк його хазяйські споруди трощить, худобу лякає та ще й репетує: «Я – твій брат. Прийшов до тебе разом жити. Давай обійматися-цілуватися».
В козака очі на лоба полізли від такого нахабства, схопив він, не роздумуючи, що рід руку попало, і почав з тим орком битися, своє добро та життя рідних захищати.
Коли розвиднілося надворі, почали сусіди збиратися – подивитися, що там коїться. Першою прибігла амазонка Ната, бо бійка без неї – повне неподобство. За нею Єеса з Ооною підтягнулися, бо їх все стосується, що в світі коїться, за ними мала Юнеска прискочила, а потім вже і поважна пані Магате намалювалася. Хтось запропонував покликати Червонохреську, щоб супротивникам рани йодом мазати та перев’язки робити, бо зрозуміли, що бійка не швидко закінчиться.
Орк величезний, сили дурної багато, але неповороткий, та ще й розумом не вийшов, хоч добре озброєний. Козак середнього зросту, зброї майже взагалі нема, тільки щось дуже старе, але верткий, спритний, винахідливий. Хапає у руки, що перед собою бачить, чи то камінець, чи палиця, чи навіть домашнє начиння, чи ще щось. Отож, доки орк розвернеться, козак його чимось вже декілька разів штиркне.
Відкрию вам страшну таємницю про те, що тим орком дистанційно керувало мале лисе опудало, що сиділо у бункері під землею і від страху увесь час обсиралося, навіть до унітазу добігти було неспроможне, тільки у валізку, яку за ним посіпаки носили та підсовували у потрібну хвилину, і встигало свої природні потреби справити.
Опудалу завжди було страшно, тому воно ніколи не розлучалося з двома валізками: одна валізка під ним, інша з червоною кнопкою перед ним. Саме воно знало, що ніколи ту червону кнопку не натисне, бо дуже жадібне до життя і багатства, а багатства в нього було надмірно. Та йому ж треба увесь світ якось лякати, от воно і лякало, за що йому в світі надали прізвисько ху*ло, але я його в цій казочці буду надалі називати скорочено «мло», від «мале лисе опудало», щоб багато літер на нього не витрачати.
Отож те мло і підіслало орка до козака, щоб він козака підкорив, а якщо той не підкориться, то вбив, а все козацьке добро відібрав та опудалу віддав.
© Лєка Веселка, грудень 2023
(Далі буде…)
Похожие записи
