Тарас Шевченко
Уривок з поеми «Неофіти»
VII
Непевне видумали свято
Патриції-аристократи
І мудрий кесарів сенат.
Вони, бач, кесаря хвалили
На всі лади, що аж остило
Самим їм дурня вихвалять,
То, заразом щоб доканать,
Вони на раді й присудили,
Щоб просто кесаря назвать
Самим Юпітером, та й годі.
І написали воєводам
По всьому царству: так і так.
Що кесар Бог. Що більш од Бога!
Continue reading
Очі завидющі…
Руки загребущі…
Хто б ті очі заплював?
Хто б ті руці відірвав,
Щоб навіки забулися на чуже зазіхати,
Щоби змоги не мали не своє забирати?
Схаменися, нелюде, схаменися!
Відступися, іроде, відступися!
Бо знайдеться спроможна людина,
Що встромить в твоє серце кілок з осини –
Власною ненавистю поперхнешся,
Власною кров’ю по самі вінця заллєшся.
Відвернеться від тебе нарешті доля –
Залишишся наодинці без влади і волі.
Позбудешся своєї сили над людськими думками,
Всі побачать, що ти ‒ тварюка, а не мудрий пане.
Навіть тварина посоромиться з тобою поруч стояти,
Ім’ям твоїм діточок неслухняних почнуть лякати,
Як козою рогатою: ой, уті-путі,
Ховайся скоріше, бо йде дядько Путін!
© Лєка Веселка 2014
* * *
Я упираюсь в твердь Земли ногами,
Я упираюсь в Небо головой.
В моей груди украинское знамя
Переливается двухцветною волной.
В моей груди свеча Любви пылает ‒
Свеча объединения страны.
И я прошу, молюсь и заклинаю:
Зажгите свечи, чтобы не было войны.