P.S. Выступление начинается где-то со 2-й минуты видеоролика. Обычные украинские женщины, ведущие обычную сельскую жизнь, но какие заводные! Вот бы городским нимфеткам хоть немного такого запала и такой неподдельной жизнерадостности! А как бойко разговаривают с судьями, ни страха, ни нервозности. Блеск!
Ой, лишенько мені, лихо! Що ж це робиться, що ж це коїться?
Оте Вище Я, що через мене дивиться, слухає, нюхає, мацає й смакує, тобто відчуває життя у нашому обмеженому 3Д, декілька днів тому беззаперечно дало зрозуміти, що на м’ясце мені зась, бо так після тієї ковбаски с сальцем скрутило, що хоч репетуй. І це вже не вперше скручує після того, як з’їм щось м’ясне, да так кепсько, що повний ховайсь.
Я до Нього: “Сігналізуєш?” Воно у відповідь: “А то! Досить! Дуже низькі вібрації”.
Матінко моя рідна, що ж мені робити? Риби я не люблю через її запах. Навіть ікра мене не надихає. Бр-р. От креветки, мідії, крабиків полюбляю. Але воно теж живе! Так може і цього вже нізя? Треба терміново провести тестування.
Щось на дворі дуже зимно…
Хуртовина, хуртовина…
Вітер виє, завиває,
Гілочки дерев качає.
Заблукала десь весна.
Чи прийде до нас краснА?