(монорим українською)
Життя – в рядках оповідань,
де серед безлічі вагань,
крізь шепіт пристрасних зізнань,
журботу марних сподівань
лавину безлічі бажань,
несамовитих намагань,
жадобу до грошей та знань –
любові променіє грань.
© Лєка Веселка, березень 2025
Переклад вірша Ник Эль Энн – Миколи Лобанова «Душа» з російської на українську мову:
Слова роздрібнила,
Любов – до задухи:
Душа – майже шило,
Повітря у вухах.
То світло в канаві,
Років змоклих порох…
Душа – наче шва́ркіт,
Душа – шурхіт й ворох.
Ми разом й за верстви.
Надій пісня спора,
Душа – наче хрестик
Натільний, прозорий.
Continue reading
Вірш до попереднього допису «Біле та чорне».
Міцно обійми мене, моє Темне!
Загорни скоріше в свої обійми!
Іноді світитися так нестерпно!
Добре, що тебе ніхто не відійме!
Continue reading
Ніщо поступово перетворювалося на Щось – на якусь стуктуровану точку в однорідному просторі, відмінну від усього, що його оточувало і, водночас, вбирало це оточення. У якийсь момент точка виявила себе сферою з дивним забарвленням (треба вам сказати, що сфера мала таку особливість – вміти розглядати себе зсередини і зовні з усіх боків): з якого боку вона б на себе не дивилася – хоч зверху, хоч знизу, хоч праворуч, хоч ліворуч, бачила себе ця сфера наполовину білої, наполовину чорної. Причому всередині білої половинки виднілося щось чорненьке, а в середині чорної світилося щось біленьке.
Continue reading
Авторський переклад з російскої.
Текст на русском после украинского.
̶ Зіграй мені на флейті вітру. І я подарую тобі посмішку дощу.
̶ Як можеш ти подарувати посмішку дощу? Хіба вона існує?
– Звичайно. І посмішка дощу, і сльози сонця, і поцілунки моря. Ти бачив їх багато разів. Ти навіть до них торкався.
̶ Що ти кажеш. Як можна доторкнутися до такого?
̶ Сонце випускає сльози. Чароійники їх знаходять, дбайливо шліфують і створюють із них ювелірні прикраси. Люди одягають ці прикраси і вбирають у себе блиск сонячних сліз. Це – бурштин.
̶ А поцілунки моря, які вони?
Continue reading
Авторський переклад з російської вірша «Ничто и Некто»:
Прозористі руки сльоти̔
з холодними вітру перста̔ми
проводжують мене туди,
де Сонце завжди з Небесами.
Вогонь золотий де пала̔,
незайманість біла де снігу,
немає Добра де і Зла,
бува̔ де звертає на небуль.
Continue reading
Жить в согласии с собой –
жить в согласии с судьбой.
Соглашаться с Божьей волей,
соглашаться с ветром в поле.
Continue reading
Что такое воля Божья?
Это то, что делать можешь.
Это то, что сделать должен,
в чём потребность и нужда.
Отчего не спишь ночами
и в груди бушует пламя,
отчего на сердце камень,
отчего в уме вражда.
Continue reading
Тепленька долонька
та м’яка подушка.
Мовить фея соньок*
лагідно на вушко:
«Час відпочивати,
баю-баю-бай,
треба дуже спати,
міцно засинай».
Continue reading
Это не совсем обычное стихотворение – в нём можно переставлять местами строки без какого-либо ущерба для смысла и рифмы. 🙂
Тёплая ладошка,
мягкая подушка.
Шепчет фея-крошка
ласково на ушко:
«Баю-баю-баю,
спать давно пора!
Спи, забот не зная,
крепко до утра».
Continue reading