ЛІНА КОСТЕНКО
З поеми «Берестечко»
* * *
Це ж треба мати сатанинський намір,
чаїть в собі невиліковний сказ,
щоб тяжко так знущатися над нами,
та ще й у всьому звинувачувати нас!
* * *
…НІ, ГАННО, НІ! АБИ ЛИШ НЕ 3 МОСКВОЮ.
Хай Україну чаша ця мине.
Вже краще з турком, ляхом, із Литвою,
бо ті сплюндрують, а вона ковтне.
Це чорна прірва з хижою десницею,
смурна од крові, смут своїх і свар,
готова світ накрити, як спідницею
Матрьоха накриває самовар.
Був Київ стольний. Русь була святою.
А московити – Русь уже не та.
У них і князя звали Калитою, –
така страшна захланна калита!
Дрімучий світ. Ні слова, ні науки.
Все загребуще, нарване, хмільне.
Орел – двоглавий. Юрій – довгорукий.
Хай Україну чаша ця мине!
Лина Васильевне Костенко (родилась 19 марта 1930 в Ржищеве Киевской области) ‒ украинская писательница-шестридесятница, поэтесса. Лауреат Шевченковской премии(1987), Премии Антоновичей (1989), премии Петрарки(1994).
В советские времена активно участвовала в движении диссидентов, за что была надолго исключена из литературного процесса. Автор поэтических сборников «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), романа в стихах «Маруся Чурай» (1979, Шевченковская премия 1987), поэмы “Берестечко”(1999, 2010). В 2010 году опубликовала первый прозаический роман “Записки украинского самашедшого”, ставший одним из лидеров продаж среди украинских книг в 2011 году.
Почётный профессор Киево-могилянской академии, почетный доктор Львовского и Черновицкого университетов.
Отказалась от звания Героя Украины.
Похожие записи
