Я помилялася у пошуках Тебе̔,
дивилася туди, де третє око:
а раптом там відкриється високе?
Щось блимало поміж зіниць…
Та у пітьмах моїх дурниць
всякчас сліпили думки, страсті…
Я бачила чотири масті
в просвіт обрамлення Буття,
та лишень п’ята, то Твоя.
Та п’ята масть – вона на дні, –
одна вміщає все в Собі.
На дні безвихіддя та болю,
на дні свободи та неволі,
на дні веселощів й наснаги,
на дні всього того, що має жагу.
Вона в тій тиші, що бринить,
вона на дні, на дні, на дні.
Мізерна зовсім тая дучка,
спускатись страшно і незручно,
непевні сходи та круті,
зірватись легко з висоти.
На дні криниці
в серці б’ється,
в маленьку хвіртку СВІТЛО ллється…
Із серця дверці до тій масті,
що розчиняє всі напасті.
© Лєка Веселка, вересень 2025
Я ошибалась в поисках Тебя,
смотрела вверх в район третьего глаза:
а вдруг откроется, зараза?!
Он открывался иногда…
Но вот какая ерунда:
меня слепили мысли, страсти…
Я видела четыре масти
в просветах рамки Бытия,
но только пятая – Твоя.
Та пятая – она на дне, –
одна вмещает все в Себе.
На дне отчаянья и боли,
на дне свободы и неволи,
на дне веселья и восторга,
на дне всего того, что громко.
Она в звучащей тишине,
она на дне, на дне, на дне.
Такая малая воронка,
спускаться страшно и неловко,
ступеньки скользки и круты,
легко сорваться с высоты.
На дне колодца
в сердце бьётся
СВЕТ через малое оконце…
Из сердца дверца к пятой масти,
что растворяет все напасти.
© Лека Вэсэлка, январь 2012
Похожие записи
Чудова поезія! Зрозуміла кожне а вдруг, кожну масти і цю саму воронку. Та, співчуваючи скользким ступеням, маю на увазі – краще взагалі не спускатися, бо може, й на верхівках трохи легше, хоч і дурно. Ця пята масти – це як кнопка сброс для усього цілого дурня? Гаразд, на дні колодця бється СВЕТ – ага, щось я бачу, там, боюсь, збираються всілякі темні фігури на чорному рахунку. Але, Лека, тримайтеся! Ця воронка – найкраща! 😊
Спускатися треба обов’язково, бо інакше замість Світла будуть примари все життя і ніяких темних фігур на чорному рахунку біля Серця немає.
Щасти вам!