Я хо̔чу, щоб ракети не літали.
Я хо̔чу, щоб нікого не вбивали.
Я хо̔чу, щоб закінчилась війна
та не лишилось сліду від пуйла.
Лєка Веселка, квітень 2025
Я хо̔чу, щоб ракети не літали.
Я хо̔чу, щоб нікого не вбивали.
Я хо̔чу, щоб закінчилась війна
та не лишилось сліду від пуйла.
Лєка Веселка, квітень 2025
Один недавній випадок навів мене на роздуми про особистий простір індивіда. Що воно включає, чи можна його виміряти, як визначити його межі і наскільки воно необхідне людині, а, головне, навіщо?
У кожного є певні зобов’язання перед іншими – родинні, подружні, партнерські, дружні, професійні тощо. Але крім цих, нав’язаних вихованням і соціумом обов’язків, є ще й особисті права. Наприклад, тримати доглянутим своє фізичне тіло, втілювати свої ідеї та творчі задуми, накопичувати свої екзистенційні життєві цінності, реалізовувати свої мрії. Для своїх прав необхідна свобода від обов’язків, тобто таке місце та час, де зобов’язання перед іншими відсутні.
Таким місцем і часом є особистий простір людини, що включає особисті речі, персональне житло, куди стороннім вхід заборонено, недоторканний час, яким можна розпорядитися на свій розсуд, індивідуальне переживання емоцій та інформаційний простір.
(монорим українською)
Життя – в рядках оповідань,
де серед безлічі вагань,
крізь шепіт пристрасних зізнань,
журботу марних сподівань
лавину безлічі бажань,
несамовитих намагань,
жадобу до грошей та знань –
любові променіє грань.
© Лєка Веселка, березень 2025
Переклад вірша Ник Эль Энн – Миколи Лобанова «Душа» з російської на українську мову:
Слова роздрібнила,
Любов – до задухи:
Душа – майже шило,
Повітря у вухах.
То світло в канаві,
Років змоклих порох…
Душа – наче шва́ркіт,
Душа – шурхіт й ворох.
Ми разом й за верстви.
Надій пісня спора,
Душа – наче хрестик
Натільний, прозорий.
Continue reading
Вірш до попереднього допису «Біле та чорне».
Міцно обійми мене, моє Темне!
Загорни скоріше в свої обійми!
Іноді світитися так нестерпно!
Добре, що тебе ніхто не відійме!
Continue reading
Ніщо поступово перетворювалося на Щось – на якусь стуктуровану точку в однорідному просторі, відмінну від усього, що його оточувало і, водночас, вбирало це оточення. У якийсь момент точка виявила себе сферою з дивним забарвленням (треба вам сказати, що сфера мала таку особливість – вміти розглядати себе зсередини і зовні з усіх боків): з якого боку вона б на себе не дивилася – хоч зверху, хоч знизу, хоч праворуч, хоч ліворуч, бачила себе ця сфера наполовину білої, наполовину чорної. Причому всередині білої половинки виднілося щось чорненьке, а в середині чорної світилося щось біленьке.
Continue reading
Авторський переклад з російскої.
Текст на русском после украинского.
̶ Зіграй мені на флейті вітру. І я подарую тобі посмішку дощу.
̶ Як можеш ти подарувати посмішку дощу? Хіба вона існує?
– Звичайно. І посмішка дощу, і сльози сонця, і поцілунки моря. Ти бачив їх багато разів. Ти навіть до них торкався.
̶ Що ти кажеш. Як можна доторкнутися до такого?
̶ Сонце випускає сльози. Чароійники їх знаходять, дбайливо шліфують і створюють із них ювелірні прикраси. Люди одягають ці прикраси і вбирають у себе блиск сонячних сліз. Це – бурштин.
̶ А поцілунки моря, які вони?
Continue reading
Авторський переклад з російської вірша «Ничто и Некто»:
Прозористі руки сльоти̔
з холодними вітру перста̔ми
проводжують мене туди,
де Сонце завжди з Небесами.
Вогонь золотий де пала̔,
незайманість біла де снігу,
немає Добра де і Зла,
бува̔ де звертає на небуль.
Continue reading
Жить в согласии с собой –
жить в согласии с судьбой.
Соглашаться с Божьей волей,
соглашаться с ветром в поле.
Continue reading
Что такое воля Божья?
Это то, что делать можешь.
Это то, что сделать должен,
в чём потребность и нужда.
Отчего не спишь ночами
и в груди бушует пламя,
отчего на сердце камень,
отчего в уме вражда.
Continue reading