Один недавній випадок навів мене на роздуми про особистий простір індивіда. Що воно включає, чи можна його виміряти, як визначити його межі і наскільки воно необхідне людині, а, головне, навіщо?
У кожного є певні зобов’язання перед іншими – родинні, подружні, партнерські, дружні, професійні тощо. Але крім цих, нав’язаних вихованням і соціумом обов’язків, є ще й особисті права. Наприклад, тримати доглянутим своє фізичне тіло, втілювати свої ідеї та творчі задуми, накопичувати свої екзистенційні життєві цінності, реалізовувати свої мрії. Для своїх прав необхідна свобода від обов’язків, тобто таке місце та час, де зобов’язання перед іншими відсутні.
Таким місцем і часом є особистий простір людини, що включає особисті речі, персональне житло, куди стороннім вхід заборонено, недоторканний час, яким можна розпорядитися на свій розсуд, індивідуальне переживання емоцій та інформаційний простір.
Можна мати окрему кімнату в багатокімнатній квартирі, навіть замок, але практично не мати особистого простору. А можна проживати великою родиною в однокімнатній квартирі і мати цей простір у достатній кількості.
Що толку жити в шикарних апартаментах, якщо за тобою підглядає прислуга? Який сенс мати окремий кабінет, якщо в ньому прибирає непорядна людина, яка перериває твої папери? Якщо ти постійно під наглядом відеокамер, охоронців чи невсипущим поглядом домочадців, які вирішують, куди тобі піти, чим займатися, як виглядати, що казати, то де тоді твій особистий простір?
Інша річ, коли лежать чи стоять твої особисті речі у відкритому доступі, а їх ніхто без попиту не чіпає. Або ти сидиш у всіх на очах у прохідній кімнаті за ноутбуком, а ні в кого навіть і думки не виникає зазирнути тобі через плече без запрошення та подивитися, що ти там робиш. Або заговорити з тобою, коли ти сказав: «моя відсутня, тому що пішла в особистий простір». І тебе не турбують, хоч трава не рости, хоч Папа римський на порозі чи англійська королева завітала.
Чому так відбувається? Тому що особистий простір – це не просто заборонена зона або табуйована територія, а щось ефемерне, яке не вимірюється в жодних заходах довжини чи об’єму, але визначається, як недоторканність. Це простір особистої свободи просто…. р…. аж до «покусаю», якщо хтось посягне.
Власне, де починається особистий простір однієї людини, там закінчується особистий простір іншого. І це нормально. Так і має бути, тому що особисті простори, як ікринки риби, скріплені разом, але кожна з них носить і вирощує в собі свою індивідуальність, властиву тільки їй. І погано, коли одна ікринка росте, непомірно роздуваючись і вирощуючи в собі монстра, утискуючи та применшуючи інші.
Якщо вам не подобається порівнювати особистий простір з риб’ячою икринкою, уявіть, що воно – лялечка, в якій колишня гусениця перетворюється на метелика. Адже метелик – символ людської душі. Якщо порушити лялечку, метелик звідти ніколи не вилетить: або недоперетворена до потрібної кондикції істота загине, або з лялечки виповзе незрозуміло що.
Межі особистого простору визначаються ставленням однієї людини до особистого простору іншої та відношенням самого індивіда до свого особистого простору. Ці відносини залежать від критеріїв внутрішньої моральності людини, рівня її поваги до своєї особистості та ступеня її любові до своєї індивідуальності. Тому що інші ставляться до тебе так само, як ти підсвідомо ставишся до себе сам. І все, що до тебе допускають інші люди, не більше, ніж віддзеркалення твоїх особистих мотивацій.
Чим керується людина, коли бере чужий телефон і читає чужі СМС чи перевіряє, хто дзвонив? Що змушує його лізти в чужий особистий простір, перетрушувати чи приміряти чужі речі без попиту? Страх? Ревнощі? Цікавість? На що розраховує люблячий з подружжя чи батьки, коли вимагають постійного звіту своєї половини чи дитини про те, де був, з ким спілкувався, що робив, читав, писав, малював, слухав? У будь-якому випадку така поведінка однієї людини по відношенню до іншої демонструє крайній ступінь недовіри та бажання контролювати чуже життя.
Особистий простір від таких наїздів порушується, викривляється, ламається. Людина почувається обібраною, ущемленою у своїх правах, навіть якщо зовні погоджується з порушником. Адже в нього вкрали шматок особистого простору! Ніякі добрі наміри – оберігаю, захищаю, дбаю, – в виправдання не приймаються, тому що насправді така уявна турбота – зовсім не турбота про ту людину, чий особистий простір порушено, а турбота про спокій та/або задоволення амбіцій порушника.
Якщо ви бажаєте, щоб з вами не траплялися подібні речі, не порушуйте правила допуску. Одного разу відправивши когось із домочадців взяти зі своєї кишені якусь квитанцію, ви даєте дозвіл лазити до вас у кишеню. Одного разу, сказавши, прочитай, що мені там написали в СМС або по е-мейлу, ви даєте допуск до перегляду своєї кореспонденції. Один раз, надавши пароль доступу до своєї особистої сторінки в Інтернеті, ви дозволяєте там господарювати іншій людині. Незалежно від того, наскільки вам близька і дорога інша людина, не діліть з нею свій особистий простір. Ваш особистий простір належить лише вам.
Соціум вчить – довіряйте один одному, розкривайте свої секрети, не бережіть таємниць. Навіщо він так учить? Щоб усі перебували під тотальним контролем один одного, а отже, і соціуму. Але будь-який більш-менш грамотний езотерик знає, що не можна розповідати про свої наміри, тому що при розповіді ви втратите частину сили, спрямованої на здійснення цього наміру.
Потім, коли вже сталося, сталося, можете ділитися своїми думками та почуттями, розповідати про свій вчинок, а до того – ні-ні. А порадитись? Якщо щось стосується не тільки особисто вас, а й зачіпає інтереси іншого, тоді радьтеся, а якщо тільки вас, то рішення зобов’язані приймати ви самі, тому що це ваш Шлях Дурня – ваші перемоги та поразки – нагромадження вашого особистого досвіду. Поділитися – означає розділити ціле на частини, те саме, що розібрати віник на прутики. Для подальшого психологічного аналізу добре, для реалізації наміру – ні в дугу.
Не варто розкривати свої таємниці та показувати слабкі місця. Хто знає про вашу ахіллесову п’яту, неодмінно кине туди стрілу в момент банального невдоволення вашою поведінкою. Хто знає про скелет у вашій шафі, може шантажувати вас цим скелетом, а може і викинути його раніше часу. Але тільки ви маєте право розібрати свій скелет по кісточках, коли наберетеся сміливості, скласти в мішок і винести, а до того часу зберігайте його як найціннішу реліквію.
Бувають люди, настільки зіпсовані соціумом, що вважають особистий простір іншої людини проявом крайнього ступеня її егоїзму. Не маючи особистого простору з будь-якої причини з дитинства, які звикли у всьому покладатися на чужу думку, вони й іншого, що опинився поруч, намагаються перекроїти на свій лад. Не піддавайтеся. І ніколи ні в кого не випитуйте нічого зайвого.
Порушуючи чужий особистий простір, ми не наближаємо, а віддаляємо від себе іншу людину, змушуючи її закритися, сховатися, звернутися в таку точку, де взагалі взагалі неможливо дотягнутися і достукатися. Зате в цій точці вона буде абсолютно до непристойності щаслива і безмежно вільна від докучливого зазіхання. Або в якийсь момент доведений до відчаю особистий простір лусне, особистість вибухне, втрачаючи захисну оболонку, і ось вам очевидна причина алкоголізму, наркоманії, раптового розлучення, попадання в секту, суїциду.
Особистий простір – це резервуар вашої особистої сили. Чим чистіше воно від стороннього втручання, тим легше вам дихається, тим більше у вас з’являється енергії для розкриття свого індивідуального творчого потенціалу. Тому бережіть свій особистий простір і не втручайтеся в особистий простір інших.
© Лєка Веселка, квітень 2025
Авторський переклад з російської допису «Личное пространство», опублікованого в Журналі Акомпаніатора 16 березня 2013 року.
Похожие записи
